Adiós ríos, adiós fontes

Adiós ríos, adiós fontes
adiós, regatos pequeños;
adiós, vista dos meus ollos,
non sei cándo nos veremos.

Miña terra, miña terra,
terra donde m’eu criei,
hortiña que quero tanto,
figueiriñas que prantei.

Prados, ríos, arboredas,
pinares que move o vento,
paxariños piadores,
casiña d’o meu contento.

Muiño dos castañares,
noites craras do luar,
campaniñas timbradoiras
da igrexiña do lugar.

Amoriñas das silveiras
que eu lle daba ó meu amor,
camiñiños antre o millo,
¡adiós para sempre adiós!

¡Adiós, gloria! ¡Adiós, contento!
¡Deixo a casa onde nacín,
deixo a aldea que conoso,
por un mundo que non vin!

Deixo amigos por extraños,
deixo a veiga polo mar;
deixo, en fin, canto ben quero…
¡quén puidera non deixar!

[…]

Adiós, adiós, que me vou,
herbiñas do camposanto,
donde meu pai se enterrou,
herbiñas que biquei tanto,
terriña que nos criou.

[…]

Xa se oien lonxe, moi lonxe,
as campanas do pomar;
para min, ¡ai!, coitadiño,
nunca máis han de tocar.

[…]

¡Adiós tamén, queridiña…
Adiós por sempre quizáis!…
Dígoche este adiós chorando
desde a beiriña do mar.

Non me olvides, queridiña,
si morro de soidás…
tantas légoas mar adentro…
¡Miña casiña!, ¡meu lar!

Прощавайте річки, прощавайте джерела

Прощавайте річки, прощавайте джерела,
прощавайте, маленькі струмочки.
прощальне свiтло очей моїх
коли ми побачимось знов?

Земле моя, моя земле,
земле де я народилась,
сад, що я його ростила,
смоковниця, що я посадила.

Луги та рiчки, просторі гаї,
сосна, що схилилась під вітром,
щебетання птахів,
прощавай, щасливий мій дім.

Млин в каштановому гаю,
та ночі осяяні місячним сяйвом,
лункі передзвони церков.
л

Солодкі ягоди ожини,
що я збирала для моєї любові,
стежинки у полі серед кукурудзи,
Прощавайте назавжди!

Прощавай втіха, пощавай радість!
Я їду з рідного дому,
з рідного мого села
у місця чужі й незнайомі.

Залишаю друзів заради чужинців,
у долині на березі моря,
залишаю все, що серцю мило…
Якби могла я вас не залишати!

[…]

Прощавайте, я їду назавжди
Трави на кладовищі,
де був похований мій батько.
Трави землі моєї,
трави мої зелененькі.

[…]

Вже чути далеко, далеко
срібні звони церков,
для мене, ой, безталанної
Вже ніколи не пролуна.

 

Прощавай земле рідна, прощавай, люба моя…
Прощавай можливо навіки!
Прощаюсь з тобою ридаючи гірко
в долині на березі моря.

Не забувай мене, кохання моє,
якщо помру колись на самоті…
За горізонтом неозорі далі миль морських…
Залишу я мій рідний дім!

TRADUCIÓN AO UCRAÍNO DE OLGA MERZLIKINA

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

DESCARGAR CARTEL-POEMA

descargar-pdf
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

<   VOLVER A ROSALÍA É MUNDIAL
Share